Озонова діра над Антарктикою у 2025 році була п’ятою найменшою за понад три десятиліття спостережень. Фахівці NASA та NOAA називають це свідченням успіху міжнародних природоохоронних зусиль.
Монреальський протокол дає результати
Згідно з новим спільним звітом NASA та Національного управління океанічних та атмосферних досліджень (NOAA), зменшення розмірів озонової діри свідчить про ефективність Монреальського протоколу та його поправок. Цей міжнародний договір, який набрав чинності у 1992 році, передбачає поступову відмову від озоноруйнівних речовин.
Озоновий шар, що розташований у стратосфері на висоті 15–35 км, захищає планету від шкідливого ультрафіолетового випромінювання. Його виснаження підвищує рівень UVB-променів, що впливає на рослинність, морські екосистеми і здоров’я людей.
“Завдяки угоді 1987 року озоновий шар рухається шляхом до повного відновлення в другій половині XXI століття”, – наголошують у NASA та NOAA.
Вплив природних факторів на розмір діри
Науковиця Лаура Ревелл із Нової Зеландії зазначає, що щорічні коливання озонової діри зумовлені природними явищами, такими як лісові пожежі чи виверження вулканів. У серпні 2025 року слабший полярний вихор утримував температуру вище середньої, що сприяло меншому розміру діри.
Стівен Монцка з NOAA додає: “З моменту піку на початку 2000-х концентрація озоноруйнівних речовин у стратосфері над Антарктидою зменшилася приблизно на третину”.
Що зафіксували цього року
- У період з 7 вересня до 13 жовтня середня площа озонової діри становила близько 19 млн км²;
- Найбільшого одноденного розміру – 22,8 млн км² – дірка досягла 9 вересня, що на 30% менше, ніж історичний максимум;
- Фахівці відзначають, що діри формуються пізніше в сезоні та швидше розпадаються.
“Як і прогнозувалося, ми бачимо тенденцію до зменшення озонових дір порівняно з початком 2000-х”, – пояснив Пол Ньюман, провідний науковець NASA.
Важливість протоколу та перспективи
Лаура Ревелл підкреслює, що Монреальський протокол не лише поступово вивів з обігу озоноруйнівні речовини, а й зменшив викиди потужних парникових газів. Якби людство продовжувало викидати ці речовини на рівні 1970-1980-х років, озоновий шар міг би бути майже зруйнований до середини XXI століття. Натомість він відновлюється.
Попередні прогнози показують, що повне відновлення озонового шару в Антарктиді можливе приблизно наприкінці 2060-х років, а цьогорічні дані лише підтверджують, що міжнародна співпраця у сфері охорони довкілля приносить реальні результати.
