Більше семи десятиліть науковці були переконані, що палочник Dryococelus australis зник назавжди. Та на початку 2000-х світ біології отримав сенсаційну новину – цей вид не лише вижив, а й продовжив існування в одному з найнедоступніших куточків планети.
Як вид опинився на межі зникнення
Історія цього комахоподібного створіння почалася на острові Лорд-Гау в Тихому океані. Саме там Dryococelus australis жив спокійно, поки у 1918 році на острів не потрапили щури з одного з кораблів. Хижаки швидко знищили популяцію паличників, і вже до початку 1930-х років вид визнали повністю вимерлим.
У музеях залишилися лише кілька висушених екземплярів, зібраних наприкінці XIX століття. Їх вважали останніми свідками існування комахи, яку колись називали “сухопутною омарою” за її розмір та форму.
Неочікуване відкриття на піраміді Болла
Усе змінилося у 2001 році, коли група біологів і екологів вирушила на скелі піраміди Болла – величезного вулканічного шпиля посеред океану, за кількасот кілометрів від острова Лорд-Гау. Під єдиним кущем чайного дерева Melaleuca howeana вчені натрапили на кілька живих особин.
«Це було майже неймовірно – знайти живих паличників, яких не бачили понад сімдесят років», – згадує еволюційний біолог Скотт Треверс із Ратгерського університету.
Спершу дослідники сумнівалися: чи справді це Dryococelus australis, чи, можливо, новий вид? Відповідь дала генетика. У 2017 році результати дослідження, опублікованого в журналі Current Biology, підтвердили – різниця між ДНК знайдених комах і музейних зразків становила менше ніж 1%. Це означало лише одне: вид вижив.
Ізоляція, що врятувала життя
Скеля Болла – це суворе, вітряне місце з мінімумом рослинності та майже вертикальними стінами. Але саме така ізоляція виявилася благом для паличників. Тут немає щурів, а отже, і загроз для комах.
Для більшості живих істот такі умови були б фатальними. Та Dryococelus australis зміг пристосуватися – тихо, непомітно, подалі від людей і хижаків.
Випадкове відкриття 2001 року стало не лише сенсацією, а й символом стійкості життя. І нагадуванням, що природа здатна зберігати свої таємниці навіть після того, як люди оголосили їх утраченими.
