Світ природи сповнений істот, чия репутація випереджає їхню реальну поведінку. Одним із найбільш дискредитованих видів виявився баклан – птах, якого рибалки та письменники встигли охрестити “чорною смертю”, “рибним терористом” і навіть вихідцем із пекла. Як повідомляє видання The Economist, за цими гучними прізвиськами стоять століття міфів, а не біологічна реальність.
На думку Гордона Макмаллана, професора Королівського коледжу Лондона, така демонізація є результатом людської звички ділити все живе на чорне та біле. Це відображення нашої культури, а не суті самого птаха.
“Баклан захопився тенденцією людської культури сортувати тварин за бінарними категоріями “хороші” та “погані””, – зауважує науковець.
У своїй новій науковій праці дослідник аналізує те, як суспільство проєктує власні страхи та жадібність на тваринний світ. Баклан став ідеальною мішенню для людських упереджень через низку об’єктивних та суб’єктивних чинників.
Культурне коріння ворожості до бакланів
Класична література суттєво доклалася до формування негативного іміджу. Вільям Шекспір використовував образ цього птаха як символ ненаситності, а Джон Мілтон у своєму “Втраченому раї” пішов ще далі – саме в образі баклана диявол спостерігає за Едемом.
Естетичне сприйняття також грає проти виду. Похмуре темне пір’я та специфічна манера сушити крила, розправивши їх у боки, часто трактуються людьми як щось зловісне або загрозливе.
Конфлікт із рибальським промислом додає напруги, адже бакланів традиційно вважають винними у спустошенні водойм. Проте Макмаллан наголошує: наука не підтверджує цих закидів, бо раціон цих птахів цілком відповідає нормам для будь-яких рибоїдних пернатих.
Навіть розмови про “інвазію” бакланів є перебільшенням. Насправді їхня чисельність просто повертається до природного рівня після масового винищення мисливцями та пестицидами у минулому столітті.
Психологія сприйняття та дзеркало суспільства
Дослідник порівнює баклана з пеліканом, який у культурі став символом самопожертви. Це демонструє, наскільки вибірковими є наші симпатії до різних видів без жодних на те раціональних причин.
Зрештою, баклан залишається лише птахом, який не несе відповідальності за те, якими епітетами його нагородили люди. Його історія – це передусім розповідь про людську психологію та наші власні обмеження у розумінні природи.
